Знищення військового потенціалу України в 1991–2014 роках
Знищення військового потенціалу України 1991–2014 роки.
Вступ: Політичний Вирок та Юридичні Наслідки. Розпад радянського союзу залишив Україні один із найбільших військових арсеналів у Європі. Однак, до моменту російської анексії Криму та початку війни на Донбасі у 2014 році, Збройні Сили України (ЗСУ) виявилися в критичному стані, що стало результатом системного та тривалого руйнування військового потенціалу.
Як свідчать відкриті джерела, включаючи діяльність Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради, це знищення відбувалося через скорочення особового складу, масовий розпродаж військового майна та техніки, недофінансування та відсутність стратегічного планування з боку вищого військово-політичного керівництва країни протягом 1991–2014 років.
Етапи та Механізми Знищення Військового Потенціалу
ТСК Верховної Ради та експерти виділяють кілька ключових етапів, на яких відбувалося руйнування ЗСУ:
1. Знищення Стратегічних Можливостей (приблизно 1994–2004 роки). Цей етап характеризувався виконанням міжнародних зобов’язань, зокрема в рамках Договору про скорочення звичайних збройних сил у Європі (ДЗЗСЄ), але також і повним руйнуванням стратегічних компонентів, які перейшли Україні у спадок від СРСР.
Ракетні війська та авіація стратегічного призначення: Були знищені або передані. Особливо відчутною була втрата ядерного потенціалу.
Масове скорочення: Чисельність ЗСУ постійно скорочувалася, а об’єкти військової інфраструктури (військові містечка, навчальні заклади) часто відчужувалися.
2. Руйнування Оперативно-Тактичного Рівня та його Розпродаж 1991–2014 роки. Ключовим механізмом підриву боєздатності стало необґрунтоване включення військового майна до переліків надлишкового з метою подальшої реалізації.
Розпродаж Озброєння та Техніки: Міністри оборони та Кабінет Міністрів України регулярно ініціювали рішення про переведення танків, літаків, БМП, гармат та іншої техніки у статус “надлишкового майна”. Це майно потім реалізовували за залишковими цінами, які були в 10–20 разів меншими за ринкову вартість.
Наслідок: Значна частина проданого озброєння на сьогоднішній день є критичною номенклатурою для забезпечення потреб ЗСУ.
Відсутність модернізації: Кошти від продажу не спрямовувалися на належну модернізацію чи закупівлю нової техніки.
3. Критичне Недофінансування та Знищення Інфраструктури, особливо в 2010–2014 роках. Період президентства віктора януковича часто згадується як етап остаточного розвалу армії.
Мінімальні видатки: У 2013 році видатки на армію були найменшими за всю історію незалежності, перебуваючи на рівні близько 1% від ВВП.
Заборона розгляду рашки, як загрози: Військовому командуванню не дозволяли розглядати росію як потенційну загрозу, що унеможливлювало планування оборони від неї.
Плани розформування: У 2012 році навіть існував наказ підготувати пропозиції щодо розформування Повітряних сил як роду військ.
Скорочення військових навчальних закладів та іншого персоналу.
Напередодні 2014 року чисельність винятково військовослужбовців становила близько 120 тисяч осіб, а залишок техніки був мізерним порівняно з початковим арсеналом: наприклад, залишилося лише близько 686 танків та декілька десятків бойових літаків з тисяч одиниць, що успадкувала Україна.
Відповідальність Керівництва
Політичний вирок за підрив обороноздатності держави стосується всіх керівників держави та військових відомств у період з 1991 до 2014 року, включаючи:
Президентів України (Леонід Кравчук, леонід кучма, Віктор Ющенко, віктор янукович) як Верховних Головнокомандувачів, які підписували ключові рішення про скорочення та відчуження.
Прем’єр-міністрів та Кабінет Міністрів, які приймали постанови про відчуження військового майна (дивіться пофамільний перелік у другій частині).
Міністрів оборони та Начальників Генштабу, які ініціювали переведення боєздатної техніки у статус “надлишкової” (дивіться пофамільний перелік у другій частині).
Розслідування діяльності усіх колишніх міністрів оборони та начальників Генштабу у період 1991–2014 років було доручено правоохоронним органам для визначення їхньої ролі у “генерації знищення військового потенціалу”.
Висновок: Наслідки та Уроки
У 2014 році, коли росія здійснила вторгнення до Криму та розгорнула агресію на Донбасі, Україна постала майже беззбройною та без дієздатної армії, що стало прямим наслідком багаторічного недбальства, безгосподарності та, ймовірно, корупційних схем на найвищому рівні.
Це критично ослабило спроможність Держави чинити опір, дозволивши агресору досягти швидких успіхів.
Досвід 2014 року став гірким уроком і каталізатором для відродження ЗСУ, яке почалося вже під час війни зусиллями волонтерів та нового військово-політичного керівництва.
Згідно з висновками Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради та аналізом відкритих джерел, відповідальність за підрив обороноздатності через скорочення ЗСУ, розпродаж військового майна та системне недофінансування лежить на всіх вищих посадових особах, які обіймали ключові пости у сфері національної безпеки та оборони протягом 1991–2014 років.
Нижче наведено повні списки Прем’єр-міністрів та Міністрів оборони України у зазначений період.
Президенти України (Верховні Головнокомандувачі). Саме Президенти, як Верховні Головнокомандувачі, підписували основні укази про реформування, скорочення та затверджували кандидатури міністрів оборони.
Леонід Кравчук (5 грудня 1991 — 19 липня 1994)
леонід кучма (19 липня 1994 — 23 січня 2005)
Віктор Ющенко (23 січня 2005 — 25 лютого 2010)
віктор янукович (25 лютого 2010 — 22 лютого 2014).
Прем’єр-міністри України (1991–2014)
Прем’єр-міністри та Кабінет Міністрів України, як колегіальний орган, несли відповідальність за ухвалення урядових розпоряджень про включення майна ЗСУ до переліків надлишкового та його подальшу реалізацію, що було ключовим механізмом розкрадання.
Вітольд Фокін 1991 — 1992
Леонід Кучма 1992 — 1993
Віталій Масол 1994 — 1995
Євген Марчук (в.о. та повноцінний) 1995 — 1996
Павло Лазаренко 1996 — 1997
Валерій Пустовойтенко 1997 — 1999
Віктор Ющенко 1999 — 2001
Анатолій Кінах 2001 — 2002
Віктор Янукович 2002 — 2004
Юлія Тимошенко 2005 (лютий-вересень)
Юрій Єхануров 2005 — 2006
Віктор Янукович 2006 — 2007
Юлія Тимошенко 2007 — 2010
Микола Азаров 2010
Міністри оборони України (1991–2014)
Міністри оборони були ініціаторами включення бойової техніки та майна до переліків “надлишкового”, чим безпосередньо спричинили зниження боєздатності армії.
Костянтин Морозов 1991 — 1993 Розформування частини радянських формувань.
Віталій Радецький 1993 — 1994 Продовження скорочень ЗСУ.
Валерій Шмаров 1994 — 1996 Включення значних обсягів майна до переліків відчуження.
Олександр Кузьмук 1996 — 2001, 2004 — 2005 Один із рекордсменів за кількістю списаного майна та скороченням військових частин.
Володимир Шкідченко 2001 — 2003 Системні скорочення армії.
Євген Марчук 2003 — 2004 Продовження політики скорочення, продаж надлишкового майна.
Анатолій Гриценко 2005 — 2007 Згідно з висновками ТСК ВР (2018), за його каденції відбувся найбільший розпродаж військової техніки зі стратегічних резервів та потреб ЗСУ.
Юрій Єхануров 2007 — 2009 Успадкував політику розпродажу.
Михайло Єжель 2010 — 2012 Призначений за Януковича, продовжив курс на знищення армії та флоту.
Дмитро Саламатін 2012 Громадянин РФ, посилив деградацію армії.
Павло Лебедєв 2012
Особлива Роль у Розпродажах
Аналітичні дані та розслідування, зокрема ТСК ВР, прямо вказують на період 2005–2010 років як на час найбільшого розпродажу. Міністр оборони Анатолій Гриценко фігурує як той, за чиєї каденції було продано найбільше військової техніки.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко підписувала урядові розпорядження (наприклад, №264-р від 2005 р. та №1092-с від 2008 р.), які дозволяли вилучати техніку з потреб ЗСУ та продавати її за заниженими цінами.
Таким чином, усе вище керівництво країни з 1991 по 2014 рік прямо чи опосередковано сприяло, або не протидіяло, процесам, які призвели до критичної втрати обороноздатності України на момент російського вторгнення у 2014 році і саме вони повинні відповісти своєю свободою і всім майном за ті жахливі жертви, які несе Україна з листопада 2013 року.
